20. Інтелектуальна макроекономіка

«Уся наука — не більше ніж удосконалення повсякденного мислення».
— Альберт Ейнштейн

Народження Другого розуму

31 грудня 1600 року королева Єлизавета I підписала хартію, яка дала початок новому різновидові життя на Землі. Вона назвала його Ост-Індською компанією. Це була не людина. Це була штучна істота, «корпоративна особа», здатна жити вічно й переслідувати одну просту мету: прибуток. Це була наша перша, повільна, механічна спроба створити штучний інтелект.

Останні чотириста років уся історія макроекономіки була історією нас — повільних, складних, біологічних розумів, — що намагалися зрозуміти й контролювати поведінку цих дивних, могутніх і дедалі чужіших корпоративних розумів, яких ми створили. Ми збудували науку про привидів, ганяючись за примарними агрегатами на кшталт «сукупного випуску», бо намагалися зрозуміти погоду світу, населеного цими новими богами, так і не зрозумівши самих богів.

Інтелектуальна макроекономіка (Intelligent Macroeconomics) — не краща модель цього світу. Це краща наука, бо вона нарешті дає нам інструменти побачити ці сутності такими, якими вони є: розумними агентами, що змагаються в портфельній грі капіталів MIND. Крізь цю лінзу великі загадки минулого століття не просто стають розв'язними; вони стають простими.

Загадка зростання: привид у машині

Першою великою загадкою було саме зростання. Після Другої світової війни економіки зростали з темпом, що не піддавався поясненню. Нобелівський лауреат Роберт Солоу виявив, що більшість цього зростання була «залишком», який він приписав загальній «технології». Це було однаково що пояснювати щедрий урожай «гарною погодою», не розуміючи сонця.

Розв'язання Інтелектуальної економіки: «привидом у машині» зростання було вибухове, невиміряне накопичення Інтелектуального (I) і Мережевого (N) капіталу всередині цих корпоративних істот. «Залишок Солоу» був тінню, яку ці невидимі капітали кидали на приладову панель ВВП із її низькою роздільною здатністю.

Загадка заробітних плат: зламана угода

Ціле покоління угода трималася: що продуктивнішими ставали ці корпоративні істоти, то продуктивнішими ставали і їхні людські складники. А потім, десь 1973 року, зв'язок розірвався. Продуктивність і далі зростала, але заробітні плати медіанного працівника завмерли.

Розв'язання Інтелектуальної економіки: ця прірва була прямим бухгалтерським слідом Третьої економічної інверсії. Корпоративні істоти виявили, що найефективніший спосіб зростати — вже не посилювати суперницьку людську працю (Градієнтний потік), а інвестувати в несуперницький, нескінченно масштабований капітал, як-от програмне забезпечення (Коловий потік). «Розрив між продуктивністю й оплатою» був звуком, з яким корпоративний розум відв'язував свою долю від долі своїх людських частин.

Загадка стабільності: загублена мапа інфляції

Центральні банкіри вірили, що знайшли чарівну мапу: криву Філліпса, стабільний компроміс між інфляцією та безробіттям. А потім, у 1970-х, ця мапа спалахнула вогнем «стагфляції».

Розв'язання Інтелектуальної економіки: інфляція — передусім не монетарна проблема. Вона структурна. Це симптом критичної нестачі Капіталу різноманіття (D). «Велика помірність» була періодом, коли корпоративні розуми оптимізували свої ланцюги постачання задля максимальної ефективності, вирізаючи кожен резерв. Інфляція 2020-х років була передбачуваною гарячкою цієї системи з низьким різноманіттям, коли її вразила низка потрясінь.

Загадка фінансів: хвіст крутить собакою

Наприкінці XX століття панівним розумом став сам фінансовий сектор. Загадкою була премія за ризик акцій: чому дохідність володіння частками цих корпоративних істот (акціями) так разюче перевищувала дохідність кредитування урядів, що їх зареєстрували (облігацій)?

Розв'язання Інтелектуальної економіки: акції та облігації — це права вимоги на зовсім різні частини корпоративного розуму. Державна облігація — це право вимоги на стабільний Гармонічний потік нації. Акція — це право вимоги на здатність компанії генерувати вибуховий Коловий потік. «Премія за ризик акцій» — раціональна ринкова ціна різниці між лінійною стабільністю й нелінійним, експоненційним творенням.

Нові загадки доби інтелекту

Ці загадки визначали макроекономічний ландшафт світу, збудованого «повільним ШІ» корпорації. Але поява справжнього, «швидкого ШІ» не просто розв'язує ці старі загадки; вона створює набір нових, ще дивніших, що визначатимуть XXI століття. Завдання нової макроекономіки — не лише зрозуміти минуле, а й упоратися з химерною фізикою майбутнього.

Нова загадка вартості: дефляційна спіраль. Що стається з економікою, коли її найпотужніша технологія, ШІ, за своєю природою дефляційна? ШІ знижує вартість інтелекту, а отже, і вартість виробництва майже всього, до нуля. Як може функціонувати макроекономічна система, побудована на стабільному «рівні цін», у світі вічної, технологічно зумовленої дефляції?

Нова загадка праці: працівник із від'ємною цінністю. Ми проаналізували проблему праці з нульовою цінністю. Але справжня макроекономічна загадка — що робити, коли людська праця має від'ємну цінність. Коли найм людини на завдання, яке може виконати ШІ, вносить більше витрат, помилок і ризику, ніж створює користі. Як моделювати національну економіку, у якій один із ваших головних «активів», робоча сила, стає пасивом у балансі?

Нова загадка капіталу: випаровування активів. Яка вартість фабрики, таксі-ліцензії чи диплома юриста у світі, де оновлення програмного забезпечення може за одну ніч зробити їх нікчемними? Революція ШІ спричинить найстрімкіше й наймасовіше знищення вартості активів в історії людства. Як центральним банкам підтримувати фінансову стабільність, коли саме визначення «капіталу» хитається?

Нова мета: приборкати Другий і Третій розуми

Завданням старої макроекономіки було зрозуміти «Другий розум» корпорації. Завдання Інтелектуальної макроекономіки подвійне. По-перше, вона має бути дбайливцем екосистеми, у якій діють ці корпоративні істоти, що тепер працюють на ШІ, використовуючи інструменти інженерії геометрії, щоб створити ландшафт, де здоров'я корпорації й здоров'я суспільства знову узгоджено.

Але її друге, глибше завдання — підготуватися до появи «Третього розуму»: самої автономної, нелюдської економіки, де машини взаємодіють із машинами. Нова макроекономіка мусить почати ставити запитання, що визначатимуть наступне століття: як проводити монетарну політику в економіці, якою керують алгоритми? Як забезпечити фінансову стабільність, коли найважливіші фінансові гравці — несвідомі рої агентів?

Це новий рубіж. Це наука про управління не лише національним портфелем капіталів MIND, а й про дбайливе ведення планетарного переходу між двома різними формами інтелекту.